Оксана Маруняк: про цікаві будні і стимули до життя.

Колись Львів був культурною столицею, зараз ти могла б його так назвати?

О, культура – це таке обширне поняття, що всіх горняток  кави у Львові не вистачить,  аби за ними про це поговорити 🙂 .   А якщо серйозно, то культура міста і культура людей – окремі речі. Поведінка мешканців Львова ( у маршрутках, на вулиці, у кабінетах та офісах) інколи аж ніяк не відповідає високому званню «столичний». Однак туристи, які хочуть побачити величну архітектуру, почути українську мову, їдуть саме до Львова. Це для мене є показником того, що місто Лева – культурна столиця в очах всіх, хто не зі Львова.

Якими заходами вашої громадської організаціі ти могла би похизуватися?

Ну що за питання?)  Це як вибрати з усіх дітей улюбленого! Гаразд, з чого почати….  Цьогоріч у травні учасники ГО «Розвиток Гомади» вперше провели «Фестиваль вишиванки» до Дня української вишиванки. Вийшло дуже добре, нас підтримали авторитетні люди, інші організації, до заходу долучилися освітяни, чиновники, політики, артисти, представники фешн-індустрії та бізнесу.  Попрацюємо над мінусами і наступного року зробимо ще краще!  Також я пишаюся результатами злагодженої роботи наших активістів у проекті для жінок з інвалідністю «Жіночність без границь». Ми влаштовуємо для цих жінок Дні краси, організовуємо втілення заповітного бажання, а також допомагаємо з працевлаштуванням та навчанням. Йдемо далі. У Львові та області відкрито вже 5 «Кутків добра». Це такі кімнатки у лікарнях, де діти можуть бавитися, брати участь в майстер-класах, дивитися мультики і просто розважатися, щоб лікування проходило швидше і легше.  І воно діє! Ви б бачили оченята цих малих! Світяться щастям! Ну і ще вважаю жирним плюсом те, що спільними зусиллями з учасниками АТО досягли поштовху у процесі видачі їм земельних ділянок, квартир або грошової компенсації від міської влади. Я б ще розповіла, але ж ви всього не опублікуєте. Ще більше цікавого можна знайти на нашому сайті чи сторіночці в соцмережі.

Як ти відносишся до такого заходу як Альфа джаз фестиваль?

Лаконічно. Це масовий захід у культурній столиці неньки-України, який патронує банк Росії-агресорки. Прекрасні джазові мотиви перетворюються на свист куль для наших хлопців на Сході. А джаз – він і в плеєрі джаз, правда? Можна слухати й так. У мене все.

Які твої улюблені кафе у Львові? Де смачна кава?

На типові кафешки мені бракує часу. Щодня п’ю каву мережі швидкого приготування I–COFEE. У них справді смачнюча кава і тут все просто: прийшов, замовив, видали горнятко напою, пішов. Дехто любить кафешки популярні  не за каву, а за те, що філіжанка стає вхідним квитком у фейковий музей. Такі заклади  львів’яни ще використовують як безкоштовний туалет 😉 Бо туалетів справді бракує.

З чого починається твій ранок?

Якщо «Нескафе» мені заплатить, то скажу, що «ранок починається з кави» 😉 . А насправді все типово: мій ранок – це кількаразове переведення будильника, потім душ і вихід на балкон (щоб понюхати погоду), потім безглузде стояння перед шафою з думками «що одягти», а потім сніданок, кілька телефонних дзвінків, перевірка складу сумки і виліт за двері назустріч новому дню.  А! Ще завжди перед виходом гладжу свого кота, це обов’язково.

Як ти оцінюєш рівень телебачення у Львові? Адже працювала на всеукраїнському телеканалі. Як ти відносишся до того, що більшість ведучих розмовляють зі страшним акцентом? Це ж явно не формує культуру мови?

На СТБ, де я працювала, дуже сильна редакція новин і проекти. Пишаюся досвідом роботи з ними. І так, на нацканалах  важко працювати, не всі витримують шаленого темпу. Натомість на місцевих каналах більше щирості й відчуття колективності. Львівські редакції – це друга сім’я. А щодо рівня – тут все просто: журналіст або професійний, або ні. Незалежно від того, де він працює. У Львові є професійні журналісти. Щодо мови – то я прихильниця української БЕЗ акценту, навіть отого «книжного» акценту. Мова є жива. Змиріться з цим і вивчайте.

Сьогодні у Львові немає жодної школи чи курсів телебачення. Чи вони потрібні місту???

А навіщо курси, якщо вже є журфак і редакції ЗМІ? Цього достатньо. Телебачення – це мрія. Вона зароджується у ніжному підлітковому віці, або й раніше, як було у мене. Однак я тоді навіть не знала про існування факультету  журналістики, дізнавалася через треті руки ( з інтернетом у моєму селі було погано 😉 ). Молоді варто дати більше інформації про спеціальність, про практичну сторону роботи, реалії зарплатні.  До прикладу, наша організація це робить у соцпроекті «Профорієнтація» для старшокласників. Варто поліпшити те, що є, ніж вигадувати десятки нікому не потрібних груп-занять-курсів. Це все – витягування грошей і суха теорія, не більше.

Що б ти порадила дівчатам, які хочуть стати телеведучими?

Могла б сказати «дбайте про волосся, зуби і читайте книжки вголос», але не буду. Я б їм порадила підкрастися до своїх рідних чи друзів, коли ті дивляться телевізор, обняти  і сказати: «Я маю стати телезіркою. Що будемо робити?».

Як ти оцінюєш рівень журналістики у Львові сьогодні?

Як я вже казала, редакції згуртовані. Це добре. А щодо журналістики – то їй бракує практики на етапі отримування теорії у ВНЗ та драйву і сміливості в самому ЗМІ. Львів круглий, а тому журналісти бояться комусь нашкодити, не те сказати редакторові чи взагалі потрапити в «немилість». Бо розуміють, що наступний роботодавець перш за все поцікавиться у знайомих про нього, а не дивитиметься портфоліо.

Ти погоджуєшся з тим міркуванням, що ти красива жінка, яка керує громадською організацією, але не зовсім на своєму місці знаходишся? На такій посаді має бути чоловік…?

Я думала, що ми це пройшли ще півтора століття тому. І взагалі лише один раз почула фразу: «Не користуйся тим, що ти жінка!». Сказав це ображений чоловік. І це його проблеми.

Чи жіноча краса допомагає тобі відкривати з легкістю всі двері на шляху до своїх цілей, особливо коли доводиться вирішувати питання в різних інстанціях?

А вам допомагає? Мені допомагає лише до того моменту, коли переді мною відчиняє двері традиційно вихований чоловік. Далі – все доводиться вирішувати самостійно. Не повірите, стільки справ, що немає часу на футбол і пиво! У багатьох розмовах потрібно аналізувати, прогнозувати, говорити… Фломастери стираються так, що доводиться писати червоною губною помадою 😉 . А якщо у мене буде великий живіт, то там буде дівчинка 🙂 .

Чи важко керувати величезною громадською організацією? Розкажи про ваш колектив.

Важко. Інколи хочеться послати все і всіх до біса. Але це ілюзія тривалістю в кілька секунд. Думаю, у кожного таке буває. Де-факто це великий і корисний досвід, який я люблю. Купа завдань, безліч потреб команди, сотні телефонних дзвінків, «чорний піар», безглузді закиди, відверта брехня й копіпаст від недобросовісних ЗМІ – з цим зіштовхуюся чи не щодня. Я борюся. Запрягся у віз – не кажи, що не можеш. А увечері лягаєш спати і думаєш, які ж цікаві у тебе будні! Щодня я розумію, що наша команда – це чудові люди. Це «різношерста публіка»: юристи, соціальники (як я їх називаю), медійники, IT-шники, господарники, студенти, менеджери офісу, управлінці, спортивні тренери й чемпіони, стильні леді, мами, батьки, інтелектуали, трудоголіки і любителі «Каунтер Страйку», волонтери  і т.д.

Хто твій улюблений музикант? На чий концерт ти б із задоволенням пішла?

О, ви зачепили мою тему! Я б пішла на концерт гурту AC/DC! На другому місці у мене Бейонсе з її потужним вокалом і постановкою виступів. Давайте поговоримо про музику?…

Чого бракує культурному Львову?

Колись я робила опитування саме з таким запитанням. Казали, щоб бракує культурних людей. Я незгодна. Думаю, що культурному Львову бракує культурної України. Розумію, що художник має бути голодним, але голодне місто – це занадто. У нас немає культурних заходів всеукраїнського масштабу. Все, чомусь, завершується містечковістю (мій колега з нацканалу назвав це у свій час «регіональненько»). І я не могла з ним не погодитися! Львів же – столиця! І тут є люди, які можуть. Можуть зробити щось вартісне, залучити всеукраїнські масштаби. Отож просуваймо, друзі, робімо себе брендом.

Що ти може сказати про заходи в форматі Людина року, що стали множитися у Львові, великий процент публіки не погоджується з вибором організаторів таких заходів?

Подібні заходи – класичний інструмент PR. ЗМІ нагороджують тих, хто друг чи дав трохи баксів, компанії нагороджують «свої» компанії, ГО нагороджують своїх активістів, і т.д. ОК, хай буде, нікому погано від цього нема. Однак якщо проводити їх надалі у такому форматі, як є, то вони мають називатися «Своя людина року». А можна робити справедливо: обирати людей року, і нехай ці люди будуть обрані громадою. Ми ж не фейк, а культурна столиця. Чи як?!